Make your own free website on Tripod.com
ЛИТОВСЬКО-РУСЬКА ДЕРЖАВА
В історії братніх українського і білоруського народів співіснування з Литвою займає чималий період часу, особливо це стосується Бєларусі, бо ж саме у них Литва перейняла мову, звичаї, релігію.
Полоцька Русь за увесь час свого попереднього існування вела майже безперервну боротьбу з Руссю Київською. Боротьба була вперта і кривава. На неї витрачалося багато сили і коштів, гинули люди, тварини, майно. У хатньому житті території поступово виникло і розгорілося змагання двох соціальних класів громадства: на одному боці стояла невелика, але міцна група людей кращих, економічної і політичної аристократії; проти них на другому боці виступала велика, але неорганізована маса підлих, малих людей працьовної бідноти. Це змагання також руйнує економічне і політичне положення краю.
До всього цього треба ще додати, що пішла боротьба міст поміж собою, міст з передмістями; боротьба волостів і князів поміж собою і волосних князів з вічами. Стало тяжко жити в Полоччині, починається еміграція з краю. Еміграція йде на всі боки і найчастіше керується на захід, у Литву. Особливо багато утікає рабів, які в цьому знаходять можливість отримати волю. Туди ж біжить і князь з дружиною, вигнаний з Полоччини чи вічем, чи князем родичем, чи князем, що прийшов з Київщини. Обжившись в Литві, і набравши в свою дружину нові сили з літвінів, вертається цей покривджений князь знову в Полоччину, щоб зробити помсту і взяти назад те, що в нього відібрали. Зв’язок полоцьких князів з Литвою в кінці XII і початку XIII століття часто виявляється вже в тому, що відтіля вони привозять з собою і літвінські імення, які носять поруч з ранішими християнсько-полоцькими, а то і без них.
 

Що стосується літвінів, то вісті про них у літописі надто небагаті. Перший раз ім’я їх зустрічається тут тільки у X-му столітті. Судячи по літопису, літвіни— невеликий народ, який не має навіть почуття своєї етнографічної єдності. Поселення літвінів були розкидані як-би островами серед пущ і непрохідних болот. Територія, яку займали літвіни, лежала більшістю по річці Ньомну та по його притоках, частково по Західній Двині і східних притоках Вісли. На півночі вона підходила до берегів Балтійського моря, а на півдні землі літвінів доходили до середньої частини Західного Бугу.
Крім літописів вістки про літвінів дають ще й кургани. З цих курганних звісток ми бачимо, що в Європі вони живуть дуже давно і що в стародавні часи вони займали куди ширшу територію, ніж потім, наприклад, у X столітті. У ті незапам’ятні часи їх поселення від берегів Балтійського моря через басейні рік Ньомну і Західної Двіни тягнулися далеко на схід аж до середньої Оки. У теперішній Калузькій області, наприклад, можна знайти литовські археологічні пам’ятки. Які причини утворили цей відхід літвінів на захід, ми не знаємо. Можливо прийняти догадку, що руські племена, прийшовши сюди з півдня, як міцніші і більш організовані, відтиснули неорганізованих літвінів і зайняли кращі місця на сході.
У часи від X до XII століття невеликий літвінський народ розпадався на багато зовсім дрібних племен. На крайній півночі, на правому березі Західної Двіни жили летголи, пращури сучасних латишів; на півдні від них, на лівому березі Західної Двіни жили земголи. Від низов’я Двіни аж до самого Балтійського моря сиділи курони (за номенклатурою західних хронік, чи Корсь— за руськими літописами). Поміж утоку рік Ньомну і Вісли— пруси, які, за поданнями, ділилися ще на 10 колін-родів. Назви двох з цих колін зустрічаються в александрійського вченого II століття по народж. Христа, Птолемея. Крім вищезазначених імен, можна назвати такі литовські племена, як Жамойць (Ковенщина), Аўкстоте (Віленщина), Ятвяги (Городенщина). Усі ці племена довго жили не тільки різно, а навіть ворожо одне до другого.
Вчені, судячи по мові літвінів і по інших етнографічних примітах, визнали, що вони належать до арійських, чи, інакше кажучи, до індоєвропейських народів. До цього ж самого кореню належать перси, греки, римляни, кельти, німці і слов’яни. У той час, як мови усіх перелічених народів далеко відійшли в своєму розвитку від своєї матері, старо-арійської мови, мова навіть сучасних нам літвінів зберегла в своєму граматичному і лексичному складі майже всі особливості старо-арійської мови. Це явище, вважають, залежить від того, що літвіни, осівши на довгий час серед пущ і болот, як-би сховалися тут від культурно-історичного руху і від культурних впливів.

 Home