Make your own free website on Tripod.com
 
Освіта на території Богодухівщини
(від часів заселення краю і до наших днів)

Відродження і зміцнення самостійності Української держави, що відбувається в наш час, викликало великий інтерес до витоків, коренів національної культури. Добре знати надбане нашими предками у духовній сфері необхідно не лише для піднесення національної гідності, самосвідомості народу, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.
 
Одним із основних показників духовності суспільства є рівень освіченості його членів. Яким він був раніше? Як здобували знання наші предки? Коли з’явилися перші школи в нашому краї? Хто, як і чого вних навчав? Як складався духовний світ наших попередників?
 
Перші переселенці з-за Дніпра, що заснували Богодухів, принесли з Правобережжя і добру традицію – навчати своїх дітей грамоти. Тому навчальні заклади на Слобожанщині існували уже в другій половині XVII ст. Проте достовірні дані про це відносяться до пізнішого часу. З матеріалів перепису слобідських полків 1732 р. видно, що з п’ятнадцяти населених пунктів, які тоді існували на території Богодухівщини, в п’яти: Богодухові, Полковій Микитівці, Матвіївці, Куп’євасі і Губарівці – вже були школи. Підрахунок показує, що одна з них припадала в середньому на 1150 жителів. Цей високий навіть для далеко пізнішого часу показник свідчить про давню і стійку традицію в галузі народної освіти.
 
Школи тоді засновували при церквах самі прихожани для навчання своїх дітей. Самі ж люди утримували їх на свої кошти. Тому й називались вони церковно-парафіяльними, народними. В згаданих поселеннях вони складались з однієї будівлі. Це була велика хата, розділена на дві половини. В одній, меншій, жив дік із своєю сім’єю, який поєднував службу в церкві з посадою вчителя. В більшій кімнаті навчалися діти різного віку, іноді по 30-40 чоловік. Вони ділилися на три класи. Перший працював з букварем, другий вивчав часослів, третій – псалтир. У двох останніх класах опановували письмо. Найбільш здібні, крім того, навчалися церковного співу. І все це одночасно, в одному приміщенні. Було шумно… Для підтримання порядку на заняттях дяк підбирав собі помічників з числа доросліших. Неслухам, ледарям нерідко перепадало “березової каші”, особливо по суботах, коли кожен звітував про вивчене. Наука завжди давалась нелегко.

Та при всіх її недоліках народ шанував школу, бо вона була близькою людям: і приміщенням, і рідною українською мовою навчання, і мораллю яку утверджувала. Та й наставник - дяк, з яким батьки за навчання розраховувались грошима і натурою, був своєю людиною, вихідцем із селянського середовища. І навчалися в школі не лише діти старшини, церковнослужителів, а й рядових козаків і підданих. І ще треба відзначити: подібних закладів ні в той час, ні пізніше в Великоросії не було.

Та минуло кілька десятиліть, і за Катерини ІІ ці осередки духовної культури були закриті, знищені разом зі скасуванням козаччини і остаточним перетворенням підданих у безправних кріпаків.
Але само життя, економічний розвиток країни все настійніше вимагали впровадження освіти. Тому царський уряд змушений був розробити спеціальний Статут, який регламентував це питання. На його основі у повітових містах утворювались малі народні училища. Такий заклад у Богодухові було відкрито 13 листопада 1793 р. У 1806 р. училище було реорганізовано в повітове. Воно займало дерев’яний будинок і мало два класи. Підлітків учили читати і писати не лише російською, а й німецькою, латинською мовами. Учні повинні були знати закон божий, тлумачити євангеліє. Всьому навчали, не знайшлося часу лише для рідної мови та історії свого народу.
Через тридцять років після цього картина анітрохи не змінилася. Як і раніше, на Богодухівщині (в теперішніх її межах) існувало всього три школи: дві приходських - Богодухівська, де навчалось 73 учні, і заснована В.Н. Каразіним у Кручику (22 учні) та повітове училище - 46 підлітків. У названих закладах не було жодної дівчини.
В занедбаному стані залишалась освіта і після скасування кріпосного права. В переважній більшості сіл шкіл не було, письменних налічувались одиниці.

З утворенням земств робота по розвитку народної освіти дещо пожвавилась. На сільських і волосних сходах державних селян приймались ухвали (приговори) про збирання коштів на утримання місцевих шкіл. Громада зобов’язувалась проводити ремонт, опалення приміщень, утримувати за свій кошт учителя, сторожа і таким чином сприяти поширенню грамотності, бо вона залишалась на найнижчому рівні.
Нерідко сам вигляд прийнятих документів, їх оформлення красномовніше від слів говорить про занедбаність освіти в країні. Ось хоча б узяти “Приговор” селянського сходу Полково-Микитівської волості від 12 грудня 1867 р. Тут іде перелік прізвищ п’яти волосних суддів, а під ним приписка “а вместо их неграмотных и за себя судья Зиновий Сытник руку приложил…”

В останній третині століття робота по поширенню освіти пожвавилась. Зокрема, в 1866 р. в Богодухові був відкритий “женский пансион девицы Беккер”, у 1869 р. земство відкрило в місті жіноче училище (пізніше перетворене в гімназію).

Через 10 років було вже 7 сільських училищ, у яких навчалося 272 хлопчики і 11 дівчаток, тобто зовсім незначна кількість дітей шкільного віку.

Але негаразди в народній освіті на Богодухівщині залишились і через двадцять п’ять років після скасування кріпосного права. Про це свідчить земська статистика: у 1885 р. всі 237 жителів Кленового були неписьменними, в Максимівці з 359 селян були письменними лише 3 чоловіки, в Шийчиному - з 261 - п’ятеро. Як і раніше, в Максимівці, Хрущовій Микитівці, Семеновому Яру, Кленовому та деяких інших селах не було жодної освіченої жінки. Взагалі в повіті з кожних 200 жінок могла розписатись чи прочитати написане лише одна.

На початку ХХ ст. кількість навчальних закладів і учнів у них помітно зросла, а з кожних 100 дітей шкільного віку у місті не навчалось 26, на селі - 43 чоловіки. З 1900 року почали проводити безплатні читання серед дорослих. За той рік їх відбулося 25, на яких побувало 3500 слухачів. Було відкрито дві недільні школи - чоловічу й жіночу. Організовано публічні бібліотеки  в Богодухові, при Гутянському училищі, читальні в Сінгому, Шарівці та ще кількох селах.

У грудні 1920 р. в Богодухові і п’яти волостях, де проживала майже 71000 населення, було відкрито 59 шкіл, з них 4 професійних спеціальних і загальноосвітніх, 9 єдиних трудових і 46 початкових. Потреба в цих школах була величезна, бо грамотність населення повіту становила лише 15% і була нижчою рівня 1897 р.
В 1933 р. в районі налічувалось уже 72 школи, в яких навчались 14882 учні. Розпочиналась робота по переходу до обов’язкової семирічної освіти. Крім того, в Богодухові працювали 3 технікуми, 2 робітфаки, зоошкола і сільськогосподарський комбінат, які охоплювали 1060 студентів. Також проводилась велика робота по ліквідації неписьменності і малописьменності серед дорослого населення.

Величезної шкоди, що обчислювалась мільйонами карбованців, завдали народній освіті німецько-фашистські окупанти. І знову зусиллям трудящих району школа була відновлена.

З року в рік міцніла і ширилась народна освіта, переживаючи піднесення і застій, потрібні, підказані часом і надумані нововведення. Чимало зусиль і часу для її вдосконалення віддали сотні справжніх наставників молоді, директори шкіл і вчителі Ф.Г.Бистрицький, Є.І.Бондаренко, О.М.Клочко, Ф.Ю.Калініченко, І.О.Калініченко та чимало інших.

Сьогодні в 11 середніх, 19 неповних і 4 початкових 6300 дітей навчають 520 учителів. Переважна більшість з них (91%) має вищу освіту. З учительського середовища в різний час вийшли відомі далеко за межами нашого краю діячі культури.


© Copyright Бєляєв М.С., 1993
© Webmaster Болдовський В.Ю., 1998